30 січня 2017 року юні миротворці (гурток «Юний миротворець»)  з керівником  Бориско Марією Михайлівною побували в гостях в очевидиці тих далеких подій історії нашого села Чупак Євгенії Дмитрівни. Учні дізналися про створення на наших теренах Української Повстанської Армії, про хлопців, які входили сюди, про їхні долі, про допомогу людей з села повстанцям. Панні Євгенія цікаво розказувала про братську могилу на Трибуховецькому цвинтарі. Вона достеменно знає все: імена повстанців, їх життя  і трагічну смерть. Навіть процитувала нам вірш, якого склали побратими і виконували  як пісню.

                                    У 46 році

В  46 році, у четвер раненько люди гомоніли,

По лісі рознеслась луна,

Що там на півночі, в лісах Медоборах

Сунуться московські війська.

У лісі скрізь сумно, холодно, морозно

Там Орел на стійці стояв.

Лиш чує здалека ген-ген за горою,

Як там лютий ворог стріляв.

Тоді Явір вчувши, цю тривожну хвилю,

Залярмував друзів орлят.

І стали рішати друзья поміж себе

Й рішили всі: відступать.

І стиха-стихенька йшли стрілецьким рядом,

Аж ось зустрічає їх кат.

 І стрінули ката -  огнем привітали,

 І знову на південь подались.

Кулемети грали, друзья відступали,

Лиш ворожі кулі рвались.

Десь ворожа куля Яра поранила,

Біля нього і впала жена.

Ділились ми в горі і доле -  не доле

І з рук мужа смерть прийняла.

Там, біля Альтани, п`яти друзів впало

Впав Явір, Орел і Максим.

Прощай, Україно, і ви, любі друзі,

Що ми в лютім бою падем.

За волю, до бою друзів закликайте,

Хай стануть всі до боротьби.

На цвинтарі ріднім друзі спочивають,

За них буде пімста колись…                                                                                   

      Розказуючи нам історію нашого села, у Євгенії Дмитрівни постійно були сльози на очах, ніби вона знов повернулася у ті далекі страшні часи.

      Вивчаючи історію  рідного краю, юні миротворці відчули  себе причетними  до історичного минулого, яке завжди  нагадує славнозвісну історію України.